🇪🇺 European Grand Prix

Велике Герцогство Люксембург, що займає площу 2,5 тисячі км², і справді розташоване від траси на відстані якихось 60 кілометрів, але повторити вдалий досвід Імоли та Сан-Марино німцям не вдалося. Можливо, причиною стали фінансові розбіжності, а може, усе річ у тім, що після виключення Хереса з календаря за ганебну поведінку тамтешнього мера на нагородженні гонки 1997 року титул Гран-прі Європи виявився вакантним і його просто повернули на колишнє місце. Так чи інакше, у сезоні-99 пілоти знову боролися на Нюрбургрингу за континентальний Великий Приз.

Дивовижно, але за кілька місяців, що минули після аварії Міхаеля Шумахера в Сільверстоуні, на Формулу-1 чекали вражаючі зміни. Здавалося б, для Міки Хаккінена завдання здобуття второго поспіль титулу багаторазово спростилося. Але ні — якщо раніше у фіна був один суперник, то тепер їх стало одразу троє. Поки лідер McLaren фінішував лише третім в Австрії, став жертвою проколу в Німеччині та сам помилився в Італії (після чого заліз у розташовані поблизу кущі та не зміг стримати сліз), часу даремно не втрачали Едді Ірвайн, Хайнц-Харальд Френтцен і Девід Култхард. Кожен із цієї трійки виграв як мінімум по разу й отримав дуже непогані шанси наздогнати лідера, який збавив оберти.

У цей самий момент на учасників чемпіонату й чекав етап на Нюрбургрингу, який завершував європейську програму сезону. Оскільки візит до незвіданої Малайзії та загадкової Японії нікому не обіцяв легкого життя (а крім того — за кермо повертався Міхаель, який одужав), пілоти Ferrari, McLaren і Jordan прагнули по-максимуму використати можливість поповнити очковий баланс.

Френтцен, який переміг двома тижнями раніше в Монці, не збирався зупинятися. Яскраво-жовтий Jordan 199, оснащений мотором Mugen Honda, можна назвати найкращою машиною за весь час виступів ірландської команди у Формулі-1. Здобувши поул, німець виграв старт і очолив гонку. Перший поворот не обійшовся без типової для Нюрбургринга штовханини. Два роки тому в есці Castrol зіткнулися брати Шумахери, а цього разу, ухиляючись від Деймона Хілла, який уповільнився, Александер Вурц резко вивернув кермо та відправив у політ Sauber Педро Паулу Дініца. Автомобіль бразильця приземлився на смузі безпеки колесами догори, але сам пілот при цьому не постраждав.

Як виявилося, ця аварія стала лише першим дзвінком перед грандіозним гоночним спектаклем. Як це трапляється майже завжди, усе закрутилося в шаленому вихорі з початком дощу. Міка Хаккінен поїхав у бокси за дощовими шинами, але невдовзі з-за хмар визирнуло сонечко, і фіну довелося вдруге вирушати на піт-лейн. Незважаючи на те, що попереду було ще дві третини дистанції, McLaren заправили «з гіркою», до самого фінішу. Недивно, що після цього швидкість чемпіона впала настільки, що повз нього легко проїжджали всі поспіль.

Відзначилися і в Ferrari — фін Міка Сало, який замінював Шумахера, пошкодив антикрило та поїхав у бокси, коли там чекали на Ірвайна. Коли ж невдовзі сам Едді звернув у гаражний провулок, Росс Браун у терміновому порядку розпорядився ставити на машину сліки, а не дощові покришки, як було заплановано спочатку. Довгих пів хвилини яскраво-червона машина висіла на домкратах, поки механіки змогли знайти одне з коліс. Північноірландець також на деякий час випав із боротьби за високі позиції.

Зате домашню публіку тішив Френтцен, який упевнено утримував першу позицію. Ще більше позитиву німцям додав Ральф Шумахер, який випередив на далеко не блискучому Williams Mecachrome FW21 Девіда Култхарда. Але невдовзі трибуни зажурилися — ледь залишивши бокси після першого піт-стопу, жовтий Jordan лідера раптово збавив хід: відмова електроніки.

Уперед вийшов ДіСі, але всього через чотири кола, коли знову пішов дощ, шотландець помилився і вилетів із траси. Після цього гонку очолив Ральф Шумахер, однак через шість кіл поїхав у бокси. На першу сходинку перемістився Джанкарло Фізікелла, але всього трьома колами пізніше його Benetton застряг у гравії. Попереду знову Ральф — і майже одразу на його Williams вибухає права задня шина!

Попереду всіх кола намотував Джонні Герберт за кермом Stewart SF3. Команда Стюартів, отримавши заводську підтримку «Блакитного Овалу», страждала від недостатньої надійності техніки й у 12 попередніх Гран-прі набрала лише 17 очок. Тепер же британці могли одразу збільшити це число майже вдвічі, адже ще один їхній пілот, Рубенс Баррікелло, посідав третє місце.

Між двома білими машинами зі смугами тартану на боках опинився Ярно Труллі. Італієць із команди Алена Проста ще ніколи не бував на призовому подіумі, тому опирався з усіх сил, прагнучи втримати трудове «срібло» від наполегливих зазіхань Баррікелло. А слідом ішов Лука Бадоер. Швидкий італійський пілот виграв у 1992 році першість F3000, після чого надовго став основним тест-пілотом Ferrari. Він дуже розраховував, що після кількох безрезультатних сезонів у складі команд-аутсайдерів отримає шанс усього життя, замінивши Міхаеля Шумахера, — але боси Скудерії обрали Міку Сало. І ось тепер, посідаючи четверте місце за кермом безнадійної Minardi M01 з давнім мотором Ford, Бадоер був щасливий як ніколи.

Лише п'ятим виявився після всіх проблем Ральф Шумахер; Жак Вільньов також дуже розраховував на очки, які стали б першими для його команди BAR. Едді Ірвайн ішов восьмим, Міка Хаккінен, який поступово набирав швидкість, наздоганяв Ferrari принципового суперника.

Той, хто вважає, що подій на трасі було вже цілком достатньо і завершальні кола нічого не змінили, глибоко помиляється. Кілька сходів у групі лідерів вивели Ірвайна та Хаккінена на шосте й сьоме місця. Їхня сутичка за одне очко вийшла фантастичною за напругою. Можливо, обом варто було на деякий час узятися за голову, наздогнати та випередити іспанця Марка Жене — володаря наукового ступеня з економіки, який ішов попереду на Minardi, — а вже потім відновити битву одразу за два бали. Але Едді та Міці було не до того. Адже, за великим рахунком, на кону стояло не якесь жалюгідне очко, а лідерство в чемпіонаті світу і навіть більше — цілком можливий титул. І зрештою фін усе ж змусив суперника помилитися, а на радощах зумів майже одразу розібратися і з Жене. Ірвайну ж не вдалося й цього.

Джонні Герберт, Джекі Стюарт та Ярно Труллі були неймовірно раді тому, що опинилися на подіумі. Рубенс Баррікелло був не таким веселим — адже він мріяв сам принести Stewart першу в історії перемогу. У Ральфа Шумахера четверте місце на фініші викликало лише знамениту посмішку. А в найдальшому кутку паддока, у моторхоумі Minardi, не в змозі приховати емоції, ридав невдачливий Лука Бадоер, який вибув із гонки за кілька кіл до фінішу…